Оля Полякова

ПРО СЕБЕ

Не можу сказати, що я обожнювала займатися музикою або мріяла пов’язати з нею своє майбутнє, але, як бачите, свідомий вибір стати артисткою був ще зроблений в дитинстві. Спочатку я самостійно записалася в музичну школу. До нас у загальноосвітню школу прийшли вчителі з музикалки, провели «прослуховування», я щось їм заспівала, проплескала долонями ритм, і мене взяли. Мами тоді поруч не було, а бабусю я просто поставила до відома, що тепер їй треба платити 17 рублів на місяць за ще одне моє навчання.

Опановувати фортепіано мені довелося за допомогою крейди і кришки серванта (сміється). Адже перший рік нікому не спало на думку купити мені інструмент! Так і грала – по намальованих клавішах. Але вже у другому класі мені купили піаніно «Україна», воно досі стоїть у нашій вінницькій квартирі.

Бувало всяке, як і багато дітей, я теж часто ухилялася від занять. Та варто було мамі пригрозити, що ми продамо фортепіано, і на його місце поставимо ліжко, – я починала так старанно займатися, що «перегравала» руку.

А приблизно у 14 із половиною років я вступила до музичного училища. У мене був голос, я добре співала та інтонувала, тож мене одразу взяли на єдине відділення, де був вокал. Вступні іспити я склала самостійно, дуже відповідально до них готувалася, і навіть сама собі знайшла репетиторів. Мама з татом у цей час були в Москві, а коли повернулися додому і я їх потішила новиною про свій вступ. А мама сказала: «Ага, йди закінчуй 10-11 клас і вступай до медичного інституту!»

Мама взагалі погано собі уявляла, що за професія чекає випускницю диригентсько-хорового відділення. Зрозуміло, що у всіх інтелігентних сім’ях діти навчаються музики у шкільні роки, але ніхто не пов’язує з нею своє майбутнє – так думали і мої батьки. Тому мама прийшла в училище до директора забирати документи, але він якось її вмовив. Не знаю, чим він там її «напоїв», адже мама у мене дуже симпатична жінка… Але, звісно, насправді він її просто переконав, бо я дуже добре склала іспити, і в списках за кількістю балів була найпершою. У результаті мене залишили в училищі. Тож, можна сказати, на сцену мене вело якесь Провидіння.

В училищі я почала працювати. У 15 років вечорами співала в ресторанах, а вранці працювала у церковному хорі. В юності співати у ресторанах мені дуже подобалося, тому що це був не просто виступ, а й посиденьки після з музикантами. Та що там, мене всі джазмени міста знали! По п’ятницях ми ходили на джазові «сейшени». І якщо училище це було якесь рафіноване музичне життя, то тут воно виявилася справжнісіньким. Так і розпочалося моє музичне життя.

ПРО ПРОЕКТ ЗОРЯНІ ЯЙЦЯ

«Зоряні яйця» – нове суперсмішне шоу. Правда, я б назвала проект «Яйця Полякової». До речі, такий варіант назви теж розглядали. Бути ведучою не так просто, як багатьом здається. Це просто пекло! Найважче хіба що відпрацювати два концерти на день. Потрібно підтримувати градус програми, щоб протягом шести годин зйомок усі веселилися й насолоджувалися процесом. І, в результаті, глядач отримав свої 90 хвилин свята душі перед екраном телевізора.

Зірки приходять на цю програму, щоб помірятися своїми талантами. На знімальному майданчику дуже весела атмосфера – як на великій запальній вечірці. Всі учасники – мої друзі, які зібралися у мене в гостях. Тому я взагалі не вчу текст, жартую та імпровізую.

Найсмішніший конкурс – «Мозкотруска». Учаснику на голову надягають кнопку. Я ставлю запитання, і щоб отримати право відповідати, гравець має ткнутися головою в стіл або стіну. Хотіла б подивитися, як це робить хтось із наших іменитих, пафосних артисток. Наприклад, Наталя Могилевська. До речі, користуючись нагодою, запрошую вас, Наталіє Олексіївно, до нас на «Зоряні яйця». Бути смішною і веселою – дуже круто.

ПРО ВІДПОЧИНОК

Я не відпочиваю. Я – біоробот :). Є час розкидати каміння, і час його збирати. Ось я зараз розкидаю, щоб було що збирати. Та ідеально для мене – це лежати під сонечком і нічого не робити. Таке я собі можу дозволити лише раз на рік.

ПРО ХОБІ

Я розслабляюся на кухні. Якщо приїжджаю з концерту «на адреналіні» – не можу заснути. Відбувається такий шалений обмін енергетикою, що мене ще довго «ковбасить» і не відпускає.

У мене стільки енергії, що її потрібно кудись дівати, інакше вона зруйнує мене і моїх рідних. Щоб не бути злим стервом, яке з перекошеним обличчям кричить на рідних, займаюся фізичною працею. Приїжджаю з гастролей, чоловіка і дітей побачила – і відразу на город або на кухню. Розмножую полуницю, висаджую суницю, пророщую зерно, з якого потім готую коктейлі – це допомагає прийти до тями, бути веселою та життєрадісною.

Взагалі я люблю готувати. Особливо мені подобаються тривалі процеси. Наприклад, сироваріння, копчення. Ви не уявляєте, скільки сиру я зіпсувала, поки у мене вийшов справді смачний продукт. Вісім років тому не було заквасок, які зараз продаються на кожному кроці, не було рецептів. Доводилося перекладати з іноземних сайтів. Я обожнюю копчену червону рибу, тому сама навчилася коптити. У мене є коптильні холодного і гарячого копчення. А якось я зробила коптильню з коробки, і на балконі закоптила лосося!

ПРО СПОРТ

Я зали не люблю – в них задуха. Через мою роботу в мене не виходить гуляти, тож я вирішила займатися на свіжому повітрі. Бігаю, займаюся з гантельками – кожен день приблизно по годині у дворі будинку. А якщо на гастролях, то бігаю біля готелю. І це не вартує мені ані копійки.

ПРО ОСОБИСТЕ

У шлюбі 13 років, діти – Марія (12 років), Аліса (6 років)

АНКЕТА

Зріст: 2,40 м на підборах і з кокошником

Колір очей: зелені

Колір волосся: блонд

Улюблена страва: равіолі

Улюблені напої: рожеве шампанське

Улюблені книги, автори: «Анна Кареніна» Льва Толстого

Улюблені пісні та виконавці: група Queen

Улюблені фільми: «Мовчання ягнят»

Домашні улюбленці: мої кози і 200 курей

Що завжди бере на зйомку: воду і косметичку

Мрія: світове панування (сміється)

Що любить у собі: найдовші ноги в світі і почуття гумору

Що хотіла б змінити в собі: я ідеальна (усміхається)

Життєве кредо: Неможливого немає. Усі бар’єри – у нашій голові. Прагніть задуманого, досягайте його, розвивайтеся. Адже щастя знаходиться всередині нас, потрібно лише його відшукати!

Метки: ,